Головна | Реєстрація | Вхід | RSSСубота, 22.09.2018, 03:27

Мой сайт

Меню сайту
Наше опитування
Оцените мой сайт
Всього відповідей: 13
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Сторінка психолога

Особливості соціально-педагогічної роботи з підлітками, схильними до правопорушень

 

Для розробки стратегічних і тактичних основ соціалізації підлітків, схильних до правопорушень, та дітей із неблагополучних сімей необхідні знання їх особливостей.

Дослідники проблем впливу виховання і сімейних стосунків на розвиток підліткової агресивності А.Бандура і Р.Уолтерс пропонують детальну класифікацію правопорушень, засновану на багатоманітті чинників, які сприяють розвитку антисуспільних форм поведінки (Бандура Альберт, Уолтер Ричард. Подростковая агрессия. Изучение влияния воспитания и семейных отношений: Пер. с англ. Ю.Брянцевой и Б.Красовского. - М.: Альта пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 1999. - С. 352 - 371) . Серед дітей-підлітків вони виділяють такі типи: субкультурний, невротичний, психопатичний, органічний, психотичний.

Субкультурний правопорушник значним чином схильний до наслідування дорослих із найближчого соціального оточення - агресивних антисоціальних моделей. Як правило, таке наслідування користується підтримкою підгрупи, в якій прийняті форми поведінки і цінності, що йдуть врозріз із існуючими загальноприйнятими нормами. Однак окремі дослідники відзначають, що визначальне значення може мати не ідентифікація з прототипом, а відчуття самотності, страх перед теперішнім і майбутнім як результат емоційної депривації. Стосовно цього зрозумілим, наприклад, стає відхід підлітків у так звані "нові юнацькі релігії", оскільки цей шлях обіцяє "повне смислу і віри життя у суспільстві однодумців"-представників своєї субкультури.

Невротичний правопорушник антисоціальні дії вчинює на основі невротичного розв'язання неусвідомленого інтрапсихічного конфлікту, тобто провокуючим порушенням норм поведінки є, на думку авторів дослідження, могутнє і неусвідомлене відчуття вини, яке приховує під собою "заборонні едипові бажання". Формування відчуття вини нерідко відбувається під впливом таких батьківських попрікань, як, наприклад: "Якби я так рано не обзавівся сім'єю, то міг би зробити кар'єру" або "Я б могла значно краще облаштувати особисте життя, якби не зробила цього, щоб тобі не довелося пристосовуватися до чужої людини". Причиною вини може бути також ненависть, яку збуджують у дітей батьки постійними фізичними покараннями. Підліток із відчуттям вини підсвідомо шукатиме покарання, яке сприйматиме як необхідне викуплення вини. У зв'язку з тим, що він не може бути покараний за вибір, зроблений ним самим, постраждалий здатний піти на реальне правопорушення. Він не планує свої протиправні дії, а допускає помилки, які призводять до неминучого покарання, що звільняє від відчуття вини.

Психопатичний правопорушник, вчинюючи подібні антисоціальні дії, не відчуває вини. Психопатію пов'язують із сильною емоційною депривацією у віці немовляти та в ранньому дитинстві, яка спричинюється не тільки відсутністю досвіду близьких стосунків, а й відчуженням. А.Бандура і Р.Уолтерс характеризують психопатичного правопорушника як асоціального, високо імпульсивного індивіда, який не відчуває вини і не здатний встановлювати та підтримувати близькі емоційні стосунки. Психопат, як і невротичний правопорушник, здатний здійснювати повторні правопорушення. Але коли перший здійснює їх під впливом внутрішньої тривоги і сильного відчуття вини, демонструючи терпимість до покарання як вдячність за звільнення від цього відчуття, то другий виявляє схильність до них внаслідок нерозвинутої совісті і демонструє терпимість до покарання як спробу створити умови останнього найсприятливішими.

Органічний правопорушник відзначається інтелектуальним відставанням через пошкодження кори півкуль головного мозку. Такий підліток часто неуважний і гіперактивний та імпульсивний. Хоч робота з ним виходить за рамки компетентності соціального педагога, однак, на думку дослідників, виявлення стійкої антисуспільної діяльності з боку "дефективних дітей" чи дітей із пошкодженням мозку може залежати і від того, наскільки їх дефекти "провокують" батьки та інші дорослі з найближчого оточення на ворожість і реакції неприйняття. Таким чином, крім інтелектуального відставання, причиною антисоціальних вчинків підлітка може бути депривація як реакція на дефект. У свою чергу, агресивний спосіб життя може спричинити мозкові дисфункції і цим самим підсилювати схильність підлітка до правопорушень.

Психотичний правопорушник здійснює проступок через спотворене сприйняття дійсності. На думку А.Бандури і Р.Уолтерса, вирішальне значення для успішної соціалізації цих підлітків має: їх готовність установлювати залежні стосунки, ступінь розвитку совісті й сила мотивації до агресії. У зв'язку з цим на характер агресивної поведінки дітей впливає: а) сила батьківського покарання і відторгнення сина чи дочки, б) ступінь провокації та заохочення ними агресії, в) послідовність намагань добитися виконання соціальних вимог.

Зважаючи на визначені А.Бандурою та Р.Уолтерсом типи підлітків-правопорушників, можна виокремити два основні стратегічні напрями соціально-педагогічного впливу на них: 1) корекція стилю батьківського виховання дитини та умов її життя, праці й відпочинку, 2) емпіричне вивчення мотивів і цілей кожного протиправного вчинку підопічного з метою їх доцільної корекції. Таке вивчення з наступною відповідною корекцією на основі його результатів відбувається у трьох середовищах перебування підлітка упродовж дня: а) у сім'ї, б) у школі, в) у мікрорайоні. Коли перші два середовища перебувають під контролем батьків та педагогів, то останнє часто залишається безконтрольним з боку дорослих. Йому слід приділити особливу увагу.

Стратегія організації соціально-педагогічного комплексу мікрорайону:

1. Створення виховувального середовища в мікросоціумі (спортивні майданчики, підліткові клуби, організація спортивних команд).

2.Уведення до складу вуличних комітетів (або ради мікрорайону) представників педагогічного колективу школи з метою надання педагогічної допомоги сім'ям, у яких проживають діти "групи ризику", та оздоровлення умов сімейного виховання.

3. Створення з допомогою самих підлітків та членів вуличного комітету (ради мікрорайону) ініціативної групи з метою організації корисного сімейного відпочинку та спортивно-оздоровчої роботи в мікрорайоні.

4. Залучення до спільної педагогічної діяльності представників шефів школи, правоохоронних органів, медпрацівників із складу батьків школи та колишніх учнів школи.

5 .Формування на основі їх складу інституту громадських шефів для надання допомоги підліткам "групи ризику" в адаптації до дорослого життя і вибору майбутньої професії.

6. Організація з допомогою вуличного комітету (ради мікрорайону) гуртків за інтересами, свят вулиць, акцій милосердя, спрямованих на надання матеріальної допомоги багатодітним, малозабезпеченим сім'ям, сиротам, підшефним підліткам "групи ризику".

Як відомо, підлітки з акцентуаціями характеру потребують постійного соціально-педагогічного супроводу у всіх сферах їхнього життя і діяльності: у сім'ї, у школі, у мікрорайоні. Дослідник проблем такого супроводу І.Трус визначає його як "... комплекс превентивних, просвітницьких, діагностичних і корекційних заходів, спрямованих на проектування і реалізацію умов для успішної соціалізації підлітків; перспектив їх особистісного зростання" (И.Трус. Модель социально-педагогического сопровождения подростков с акцентуациями характера // Воспитание школьника. - 2003. - № 3. - С. 26). Учений пропонує модель його, яка опирається на такі концептуальні положення:

1. Природний розвиток особистості підлітка первинний, оскільки вихованець виступає не стільки об'єктом соціально-педагогічного впливу, скільки активним суб'єктом взаємодії з батьками, вчителями, соціальним педагогом, психологом у ході реалізації корекційно-розвивальної програми. Реальні зміни у його поведінці можливі лише за умови бажання і потреби в самоудосконаленні.

2. Соціокультурний розвиток підлітка проходить через його зв'язок із навколишнім середовищем і освоєнням цього середовища. Незважаючи на те, що в середовищі нерідко діє чимало негативних чинників, ізолювати дитину від нього не можна. Процес соціалізації не може бути "інкубаційним". Соціальний педагог повинен допомогти підлітку навчитися протистояти негативному впливу.

3.Як вихідний критерію оцінки ефективності процесу соціально-педагогічного супроводу виступають розвиток індивідуальних якостей підлітка, здатність відшуковувати в собі нові творчі ресурси і намагання робити власні відкриття, вивчаючи себе як особистість. Тобто йдеться про дотримування синергетичних положень стосовно того, що дитині як складно організованій системі не слід нав'язувати шляхи її розвитку, а натомість виводити ці шляхи із неї самої як системи.

Зважаючи на це, модель передбачає дві основних цілі соціально-педагогічного супроводу:

1.Збереження природних механізмів розвитку підлітків, запобігання умовам, здатним деформувати характер вихованця.

2.Формування у підлітка потреби саморозвитку, саморегуляції, самозміни і самоудосконалення.

Основними функціями моделі соціально-педагогічного супроводу є: відновлювальна, компенсуюча, стимулююча, коректуючи, соціалізуюча. Відновлювальна передбачає відновлення тих позитивних якостей, які переважали у підлітка до появи у нього акцентуації характеру. Компенсуюча проявляється у формуванні в клієнта намагання усунути певний недолік за рахунок посилення діяльності в тій галузі, в якій він найшвидше може добитися успіху. Стимулююча передбачає підтримку тих позитивних особистісних характерологічних утворень, які є у підлітків. Коректуюча полягає у виправленні тих негативних характерологічних змін, які відбулися у підлітка з виникненням акцентуації характеру. Соціалізуюча спрямована на надання можливості вихованцю соціального розвитку і пізнання - підвищення соціально-психологічної компетенції.

Для успішної реалізації моделі соціально-педагогічного супроводу підлітка з акцентуацією характеру необхідно враховувати низку чинників, визначених А.Реан і Н.Кузьміною. До першої групи чинників належать об'єктивні, які пов'язані з реальною системою і послідовністю педагогічних дій, спрямованих на досягнення очікуваного результату. Другу групу складають суб'єктивні чинники. Вони пов'язані з суб'єктивними передумовами професійної діяльності. До них відносять: мотиви, спрямованість, здібності, компетентність, уміння, задоволеність, творчість. До третьої групи належать об'єктивно-суб'єктивні чинники, які пов'язані з організацією соціально-педагогічного середовища.

І.Трус визначив шляхи реалізації моделі, на основі яких пропонуємо технологію соціально-педагогічного супроводу підлітків з акцентуаціями характеру. Вона передбачає сім етапів.

Перший етап-діагностика психічного і соціального здоров'я підлітка. З цією метою соціальний педагог використовує тести Смішека, проводить анкетування вчителів-предметників стосовно особистісних якостей "важких" підлітків. Використовує зібрану класним керівником інформацію про педагогічні аспекти статусу учня, визначені на основі власних спостережень наставника класу, його розмов з педагогами і батьками. Залучає вчителів-предметників до участі в експертних опитуваннях на етапі діагностики. Упродовж етапу адміністрація школи допомагає соціальному педагогу залучити класних керівників та вчителів-предметників до проведення основних діагностичних заходів.

Другий етап - аналіз отриманої у ході діагностики інформації, оформлення її результатів, визначення кількісних і якісних характеристик акцентуацій, забезпечення учасників процесу соціально-педагогічного супроводу необхідною інформацією стосовно конкретних учнів і груп.

Третій етап - спільна з психологом за участі дирекції навчального закладу розробка рекомендацій для підлітків, педагогів, класних керівників, батьків. Соціальний педагог ініціює проведення педагогічної ради школи, на засіданні якої обговорюються і затверджуються плани комплексної допомоги "важким" підліткам. Розробляє педагогічні рекомендації для груп підлітків кожного окремого типу акцентуацій. Окремо такі рекомендації готуються для підлітків, класних керівників, учителів-предметників та батьків.

Згідно з матеріалами засідання педради класний керівник планує конкретні форми навчально-виховної роботи в класі, проводить батьківські збори класу з відповідним тематичним спрямуванням, пропонує батькам психолого-педагогічні рекомендації з метою встановлення таких взаємостосунків із дітьми, які б сприяли відновленню тих позитивних якостей, що переважали у підлітка до появи акцентуацій характеру.

План роботи психолого-педагогічного семінару

 

Керівник  -  Левченко  Людмила  Вікторівна

 

І засідання (жовтень 2015 р.)

Теоретичний семінар «Організація ефективного педагогічного спілкування»

Мета: поглибити знання вчителів про складові педагогічної культури вчителя.

Питання для розгляду:

  1. Особливості педагогічного спілкування.
  2. Етика взаємин вчителя з учнем.
  3. Результати дослідження «Оцінка стосунків вчителя з учнями».
  4. Робота в групах. Розробка правил педагогічного спілкування.

 

ІІ засідання (грудень 2015 р.)

Круглий стіл «Створення  гуманної, демократичної  атмосфери в школі на  основі взаємної поваги 

            вчителів і учнів»

Мета: вироблення  позитивної мотивації діяльності  вчителів  щодо  утвердження в  школі гуманного  педагогічного  мислення, актуалізація проблеми  взаємовідносин «учитель-учень», розвиток у  вчителів відчуття причетності до  розв’язання проблеми.

Питання для обговорення:

1.      Принципи виховання шкільного колективу за В.О.Сухомлинським

2.      Основні методи дослідження колективу.

3.      Методи корекції вчинків дітей.

4.      Рольова гра. Риси конфліктної особистості.

5.      Шляхи подолання конфліктів. Основні правила їх запобігання.

 

ІІІ засідання (лютий 2016 р.)

Проблемний стіл «Психологічні труднощі у навчанні дітей: типологія, причини та шляхи їх подолання».

Мета: підвищити рівень психологічної компетентності вчителів.

Питання для обговорення:

1.      Психологічні компоненти засвоєння знань.

2.      Формування способів і прийомів засвоєння знань.

3.      Сучасні підходи психологізації індивідуального підходу до учнів у процесі навчання.

4.      Адаптація першокласників і п»ятикласників до навчання як передумова успіху у навчанні.

 

IV засідання (березень 2016 р.)

Конференція «Модель особистості випускника школи»

Мета: поглибити знання вчителів про психологічне забезпечення підготовки випускників до успішної соціалізації»

Питання для обговорення:

1.      Поняття успішної соціалізації.

2.      Психологічні передумови вироблення цінносних орієнтирів випускників.

3.      Психологічні компоненти профорієнтаційної роботи.

4.      Попередження суіцидів серед молоді.

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Вересень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
Архів записів
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2018
uCoz